Про нас

Злий-презлий одмін

Як романтично пахне ковбаса
і помідори в банці зашарілись,
а в пляшечці так тихо, як роса,
горілочка домашня причаїлась.
І сало ніжно зваблює тільцем,
і хліб наставив загорілу спину.
Якщо ти млієш, слухаючи це,
чому ж ти, бл@дь, не любиш Україну?...
Народне

Гадаю, скромніше і годі б було розпочинати... Однак, вищесказане аж ніяк не відноситься до мене, у крайньому випадку я так вважаю. Навпаки, люблю і дуже сильно, але більш за все люблю за те, що більшу частину своїх шкільних канікул провів у селі, сайт якого ви зараз бачите у себе перед очима...
А почалося усе дуже просто. Одного разу зайшов до «всезнайки» Google із запросом «Денихівка», а, власне, у відповідь отримав майже нічого. Мало того що нічого цікавого, та й нічого пізнаваючого не знайшлося ні на одному з величезної кількості веб-ресурсів. Ось і надумав не поспати декількох ночей підряд і поміркувати, як можна заповнити прогалину відсутності хоч якоїсь інформації у всесвітній мережі Інтернет про  Денихівку...
Сподіваюсь замислене вдалося, хоча судити і оцінювати не мені... Приємного перегляду і ласкаво просимо в Денихівку віртуальну!

Вдячності

Соловйов Сашко — один з фундаторів проекту. Якби не його участь, то власне його б (сайту) і не існувало взагалі. Його тилова підтримка і своєчасна критика коштує тут дуже дорого. Хостингова біганина свого часу лягла повністю на його плечі. Та і взагалі, без його тестової, іноді дотошної роботи скрізь би був величезний бардак. Іншими словами, тому то він і перший у переліку на роздачу вдячностей і великої кількості пива від моєї персони.Також окрема подяка Сашкові за розуміння проблем з якими доводиться стикатися щоразу і за своєчасне їхнє якщо не вирішення, то хоча б за активну допомогу у їх усуненні.

 

Про Тетянгку взагалі окрема мова. Не знаю як це їй вдається, проте більшу частину свіжих ідей я запозичив з її оточення. Вона сама того не підозрюючи, стала натхненником і стилістом сайту. Власне лише завдяки Тетяненій самоорганізованості проект набув такого вигляду. Чимало ідей я знайшов у неї вдома, сидячи за чашкою чаю і обмірковуючи деталі задуманого. Так чи інакше, але ця дівчина займає почесну другу позицію в переліку моїх вдячностей на цьому сайті, що не уже не так мало.

 

Цьому дядькові я взагалі повинен поставити пам'ятника при житті. Власне з його подачі вдалося реалізувати хитру систему реєстрації на цьому сайті. Ця людина зекономила купу робочого часу з муками, що продовжувалися на той час чотири дні поспіль. Та й і комплексна перевірка сторінок — його заслуга... Короче кажучи, незамінна людина. Так що, якщо до нього звертаюсь, то на "Ви" і пошепки...

Цілі проекту

Так чи інакше, кожен з нас пам'ятає своє дитинство... Для кожного ці спогади цінніші найдорожчого земного скарбу, які і становлять в людині її особистість і роблять з неї особу інакшу від інших і зовсім не схожу на оточуючих, свого роду унікальність. Тільки, не кожен має можливість розповісти про нього (дитинство), а тим більше прочитати щось подібне в Інтернеті.
Більша частина мого щасливого дитнинства промайнула саме в Денихівці і тому це місце у мене асоціюється лише з найкращими моментами мого не досить таки довгого життя.

Дитинство пройшло, а спогади лишились. І лишились вони не де-інде, а недалеко, лише за 162 кілометри від славного міста на Дніпрі — Києва. Тож, ціллю моєї праці все ж була, є і залишається популяризація не лише самого села (сусідніх сіл та району), а й сроба дати можливість читачеві проникнутися тою атмосферою українства, якщо хочете, образу мислення і життя, котрі характеризують насамперед нас такими якими ми є. Іншими словами, хочеться поділитися відчуттям натхнення життєвими силами, які щоразу відчуваю приїхавши сюди; красою природи краю, атмосферою людської гостинності з кожним охочим. Більше таких місць у Світі не існує, перевірено.

Команда

Хто зна, нажаль чи нащастя...
Впевнений лише в одному, що до адміністративної роботи навряд чи когось допущу найближчим часом окрім себе з огляду на попередній досвід. Іноді доводиться  нелегко працювати з однодумцями, бо кожен бачить вирішення однієї і тієї ж проблеми навіть не по-різному, часом зовсім не в тому напрямку, що планувалося. Після цього вони скоріше «однодумці», аніж соратники. Тож, за ради збереження курсу, цілісності й ідеології проекту, весь груз буду поки що тягнути у гордій самотності до того часу, доки це не остогидне самому, або ж не знайдеться моя ідеологічна копія. Та й, іноді, корисно слідувати старому, як світ прислів'ю: «Хочеш зробити щось добре — зроби це сам».

Для зворотнього зв'язку, користуйтеся наступним посиланням.